Підготовка ґрунту.
Для росту і розвитку висіяних на сіножатях і пасовищах трав, ґрунт спочатку переорюють, вирівнюють, розпушують. Своєчасний і якісний обробіток дернини створює сприятливі умови для її розкладання, нагромадження поживних речовин у легкодоступній формі і полегшує боротьбу з бур'янами. Крім цього, завдяки оранці та розпушуванню ґрунту поліпшується водно-повітряний режим, посилюються мікробіологічні процеси, що підвищує родючість ґрунту.
На мінеральних ґрунтах оранку проводять плугами з передплужниками на глибину 20-28см, залежно від типу ґрунту. Глибину оранки на торфових ґрунтах збільшують до 25-35см, залежно від ступеня розкладення торфу. Малорозкладний торфовий ґрунт орють на глибину 20-25см. Найдоцільніше використати болотні плуги, що забезпечують повне обертання пласта дерниною вниз.
Літня оранка спричиняє інтенсивніше розкладання торфу, ніж осіння або ранньовесняна, тому малорозкладний торф потрібно орати наприкінці літа, а сильнорозкладний - восени або навесні.
Якщо з певних причин не можна якісно провести оранку, рекомендується проводити фрезерування. Фрези (ФБН-1,5 і ФРН-2) добре розрізають, подрібнюють і перемішують купини та дернину.
Під час фрезерування інтенсивніше розпушується ґрунт, ніж під час оранки, що прискорює проходження у ньому біохімічних і мікробіологічних процесів. Фрези використовують і для передпосівного обробітку ґрунту після неякісної оранки.
На якісно виораних полях дернину дискують дисковими лущильниками, а якщо дернина глибока - дисковими боронами. Культиватори з пружинними і стрільчастими лапами для обробітку задернілих ґрунтів непридатні.
На добре розкладених торфах і мінеральних ґрунтах, при якісній оранці, після обробітку дисковими знаряддями, ґрунт часто можна підготовити до сівби шляхом боронування важкими боронами.
Якщо на поверхні відсутня дернина, немає рослинних решток, найкращу якість передпосівної підготовки ґрунту забезпечують комбіновані агрегати. За один прохід комбінованого агрегату вирівнюється ґрунт, подрібнюються великі грудки, розпушується на потрібну глибину орний шар та коткується. При потребі, проводять обробіток комбінаторами в два сліди.
Поверхня пухкого ґрунту швидко пересихає, а насіння трав дає зріджені сходи або зовсім гине. Після сівби, а якщо не застосовують комбіновані агрегати, то й перед сівбою, ґрунт коткують. Це підвищує якість сівби, сприяє кращому надходженню вологи до насіння, дає змогу отримати дружні сходи трав, полегшує їх збирання.
Строки і способи залуження.
Сіяні сіножаті та пасовища створюються як на мінеральних ґрунтах так і на меліорованих торфових болотах. Для одержання дружних сходів і формування щільного травостою потрібно правильно визначити спосіб і строк сівби, а також глибину загортання насіння. Кращі строки сівби бобово-злакових сумішок - ранньовесняний, пізньовесняний і літній (липень), злакових - з ранньої весни до середини серпня. Основний чинник, за яким встановлюють можливість сівби, це достатня забезпеченість вологою посівного шару ґрунту. При достатньому зволоженні, лучні трави можна висівати з весни до осені. Сумішки трав найкраще висівати наприкінці квітня або на початку травня. Якщо з різних господарських причин в ці строки залуження не проведено, то сіють пізніше (травень, червень, липень), обов'язково в вологий ґрунт. До сівби ґрунт утримують чистим від бур'янів, проводять поверхневі обробітки. Недоліком літніх посівів травосумішок є те, що конюшина, висіяна в серпні, часто вимерзає.
На торфовищах травосумішки краще висівати пізніше, в другій половині квітня. Зв'язано це з тим, що ці ґрунти навесні повільно прогріваються. Крім того, у травні тут бувають приморозки, які пошкоджують сходи трав.
Є два способи сівби травосумішок - покривні і безпокривні. Покривна культура зменшує запас води і поживних речовин у ґрунті, що пригнічує ріст трав, особливо при виляганні покривної культури. Негативний вплив покривних рослин на трави може спостерігатися і в наступні роки. Крім того, є велика загроза знищення сходів багаторічних трав під час збирання покривної культури. Особливо це спостерігається на легких ґрунтах, у дощову погоду, коли після збирання на полі залишаються глибокі колії, не вирівняна поверхня і затрамбовані сходи трав. При безпокривному способі сівби вже в рік сівби на незабур'янених ґрунтах трави дають високий урожай зеленої маси.
Кращими і найбільш поширеними способами сівби трав для залуження є суцільний рядковий з міжряддями 12-15см і вузькорядний 7,5см. Використовують зерно-трав'яні сівалки із спеціальними ящиками для висівання трав - СЗТ-3,6; СЛТ-3,6.
Насіння трав різне за розміром. Дрібне осідає на низ висівного ящика. Тому при сівбі звичайними зерновими сівалками, насіння в ящику сівалки необхідно під час сівби постійно перемішувати.
Зерновотрав'яними сівалками можна посіяти розкиднорядковим способом. При цьому крупне і середнє насіння висівають через дискові сошники в рядки, а дрібне - через насіннєпроводи, вийняті із сошників, тобто в розкид у міжряддя. За такої сівби польова схожість підвищується на 20-25%, зростає врожайність трав. При розкидній сівбі, значна кількість проростків крупнонасінних видів трав гине, а при рядковому, навпаки, більше гине дрібнонасінних видів.
Глибина загортання насіння залежить від крупності насінин, типу ґрунту, забезпечення його вологою. Дрібне насіння трав на легких ґрунтах потрібно загортати глибину 1-2см, а на вологих - 0,5см. Крупне насіння загортають глибше.
Норми висіву злакових трав в одновидових посівах для укісного використання 8-10 млн. схожих насінин на 1га. У сумішках на чорноземних ґрунтах досить висіяти половину цієї норми, на супіщаних бідніших ґрунтах, де злакові гірше кущаться - 60%. Проте злакові трави рідко вирощують на польових землях в одновидових посівах. Частіше використовують багатокомпонентні суміші бобових і злакових трав для сінокісного і пасовищного використання.
Догляд.
До основних заходів догляду належать: підкошування не з'їдених решток трав, розгрібання екскрементів тварин, систематичне внесення добрив, зрошення, підсів трав у дернину, розрівнювання купин та ін.
Тварини на пасовищі охоче поїдають насамперед найбільш поживні трави. Як наслідок, окремі види трав поїдаються тваринами дуже низько, а інші можуть залишатися нез'їденими. Багато залишається їх за ненормованого випасання, коли худоба притоптує траву, а також у разі несвоєчасного підкошування у попередньому циклі випасання. У першому циклі найбільше решток залишається в загонах, що використовуються останніми і де травостій переростає. Залишені трави швидко грубіють, внаслідок цього зменшується продуктивність пасовищ. Тому, одним із вагомих заходів догляду за пасовищами є підкошування нез'їдених тваринами решток.
Після закінчення кожного циклу випасання трав на загонах потрібно косаркою скосити нез'їдені трави і бур'яни на висоті 5-6 см.
Важливим заходом догляду за пасовищами є розгрібання екскрементів тварин. Цю операцію потрібно робити своєчасно, тому що на місцях, де довго лежать екскременти, росте трава, яку худоба погано поїдає, або зовсім обминає. Корова вагою 500кг залишає щоденно на пасовищі 20-25кг екскрементів, а за весь пасовищний період, що триває близько 160 днів - до 30-40ц. Через це, недостатньо випасена частина площі травостою може досягати 25-40%. Розрівнювати екскременти на пасовищах потрібно два рази: після другого або третього випасання та восени. Використовують для цього спеціальні борони БПШ-3,2, БПК-4,2, які працюють за принципом волокуш, не спричиняючи травостою значних пошкоджень. Вони руйнують також кротовини.
Якщо проводити підкошування решток трав після закінчення кожного випасання і розгрібати два рази за сезон екскременти, продуктивність пасовища підвищується на 20-30%.
На пасовищах із зрідженим травостоєм проводять підсів трав. В основному підсівають конюшину повзучу з розрахунку 5-6 кг/га або разом з конюшиною лучною по 4 кг/га кожного виду. Підсівають рано навесні рядковими сівалками з дисковими сошниками у непорушену дернину при достатньому зволоженні посівного шару ґрунту. У рік підсіву застосовують помірне випасання худоби або підкошування травостою, вносять фосфорні і калійні добрива.
Удобрення.
Лучні трави мають різну здатність вбирати і використовувати поживні речовини. Урожайність бобових трав, завдяки здатності нагромаджувати азот з повітря, мало залежить від наявності цього елемента в ґрунті, тоді як продуктивність злаків найбільше залежить від вмісту азоту. Для нормального наростання бобових трав потрібний достатній вміст у ґрунті рухомих форм фосфору і калію. Забезпечені азотом злакові витісняють з травосумішок бобові, а при нестачі елементів живлення високопродуктивні верхові трави пригнічуються низовими, які здатні більшою мірою засвоювати поживні речовини з ґрунту.
На луках і пасовищах під впливом скошування і випасання, в ґрунті знижується інтенсивність фізико-хімічних і біологічних процесів і поступово зменшується кількість легкозасвоюваних поживних речовин, що призводить до зниження врожаю трав.
Перед залуженням під оранку вносять підвищені норми фосфорних і калійних добрив - Р90-120К90-120. У перші два роки використання лук змішаного бобово-злакового травостою азотні добрива не застосовують. При можливості норму внесення фосфорних і калійних добрив можна збільшити до Р150К150, що забезпечить потребу в цих елементах живлення впродовж 2-3 років. Фосфорне і калійне живлення ефективне лише тоді, коли досить азоту в ґрунті.
Упродовж терміну використання лук необхідно щорічно проводити підживлення мінеральними добривами, що сприятиме одержанню високих врожаїв протягом 10 і більше років використання пасовищ. Слід створювати оптимальний фон живлення, який використовують рослини.
Фосфорні та калійні добрива можна вносити восени і навесні на вологий ґрунт. Азотні добрива вносять рано навесні і після першого циклу випасання. При достатній вологості ґрунту ефективним буде також внесення азоту після третього-четвертого випасання.
Слід відзначити позитивну дію білої конюшини. Якщо вона становить 40-50% травостою, то впродовж вегетаційного періоду здатна нагромадити в ґрунті 120-150кг/га чистого азоту мінеральних добрив. Біла конюшина є важливим джерелом для забезпечення багаторічних трав азотом на пасовищах. У більшій чи меншій мірі нагромаджують азот інші багаторічні бобові трави. Нагромадження азоту при частці бобових 50-60% загальної кількості видів і за сприятливих умов ґрунтового середовища, може щорічно досягати в західних районах України до 170кг/га. З цих міркувань, до складу травосумішок, що пропонується для залуження, включають по 3-4 види бобових.
Найкраща форма азотного удобрення на луках -аміачна, яка добре закріплюється у верхньому шарі ґрунту, мало зазнає міграції в нижні шари, як це буває при внесені нітратних форм азоту.
Щорічна норма внесення мінеральних добрив на луках становить N70-100P45-60K45-60. Подальше підвищення доз, на нашу думку, не дає ефективного приросту врожаю. Виявляється дія закону, згідно якого після досягнення максимуму приросту врожаю, подальше збільшення норм добрив дає уже значно менші прирости врожаю. Зменшується економічна ефективність застосування мінеральних добрив. Високі норми доцільно вносити лише на зрошуваних пасовищах.
На піщаних і супіщаних, дерново-підзолистих ґрунтах треба застосовувати повне мінеральне добриво у таких нормах - N60-90P45-60K45-60. Всю норму фосфору і калію краще внести восени (або рано навесні) одноразово. Азотні добрива ефективніше вносити порціями у два або три прийоми по N34 (по 1ц аміачної селітри) рано навесні і після першого ( N70) або першого і другого (N100) циклів випасання. Вищі норми одноразового внесення азоту (понад N60) можуть привести до нагромадження нітратів у зеленій масі та інтенсивнішого випадання бобових компонентів. Якщо після випасання встановлюється суха, без дощів погода, підживлення азотом не проводять.
Азотні добрива краще вносити після дощів на вологий ґрунт. їх починають вносити на 3-й рік використання лук.
На луках, де росте багато бобових трав, вносять лише фосфорні і калійні добрива. На карбонатних ґрунтах бобові при цьому добре ростуть і не так швидко замінюються злаковими. Азотні добрива вносять на пасовищах, де бобових трав немає зовсім, або становлять вони не більше 10-15% травостою. На торфових ґрунтах вносять повне мінеральне добриво, зменшуючи норму азоту - N0-45P45-60K45-60
Торфові ґрунти потребують більше калію. Тому його норму внесення можна підвищити до К60-120.
Азотні добрива починають застосовувати лише на 4-5-й рік використання, коли в травостої зменшиться кількість бобових рослин.
Добрива треба вносити щорічно, бо вже за однорічної перерви з травостою може випасти велика кількість культурних трав, а на їх місці виростуть малоцінні види або бур'яни.
Важливу роль у підвищенні продуктивності сіяних лук відіграють мікроелементи. Під бобові трави ефективним є внесення молібдену, бору, марганцю, міді. На карбонатних ґрунтах, пасовища добре реагують на внесення борних добрив. Бор сприяє кращому розвитку бульбочкових бактерій, поліпшує засвоєння азоту з повітря. Якщо вміст бору в ґрунті становить 0,1-0,2мг на 1кг, то потрібно його додатково вносити. Бор у вигляді борної кислоти (3-5кг/га) вносять одночасно з мінеральними добривами.
На торфовищах вносять мідні і марганцеві добрива. Мідні добрива вносять раз у 4-5років у вигляді дрібно розмеленого мідного купоросу з розрахунку 20-30 кг/га. Його слід змішувати з калійними добривами.
Низький вміст марганцю в ґрунтах призводить до зниження врожаю злакових трав. Марганець вносять у невеликих кількостях (10-15кг/га) у вигляді сірчанокислого марганцю.
На одновидових посівах на насіннєві цілі для знищення бур'янів можна використовувати гербіциди: агрітокс, 2,4Д, луварам, 2М-4Х. З шкідниками борються за допомогою інсектицидів: актеллік, волатон. На посівах тимофіївки вносять базудін, діазинол. Перед сівбою насіння протруюють фундазолом.
Використання.
Травосумішки, висіяні рано навесні на суходільних пасовищах, можна частково випасати худобою вже у серпні - на початку вересня. На торфових ґрунтах, якщо дернина добре зміцніла, можна пасти худобу лише на другий рік, щоб не допустити виривання трав з корінням. Якщо ґрунт ще недостатньо осів, трави не досить вкорінилися і під час випасання легко вириваються, дуже витоптуються худобою (внаслідок чого травостій зріджується.